Вихованець сумського футболу Олег Гусєв свій дебютний поєдинок у вищій лізі чемпіонату України у складі столичного “Арсеналу” провів у 19 років. У тій зустрічі, яка відбулася 27 липня 2002 року, “каноніри” на полі НСК “Олімпійський” з рахунком 2:1 узяли гору над полтавською “Ворсклою”. Молодий хавбек своїми діями привернув увагу багатьох фахівців та вболівальників. Потрапив Олег і на олівець селекціонерів флагмана українського футболу київського “Динамо”. І вже за рік Гусєв підписав контракт із динамівським клубом. А за місяць відбулася ще одна знаменна подія в його футбольній кар’єрі – дебют у складі національної збірної України. Щоправда, перший вихід на поле у синьо-жовтій футболці головної команди країни залишив у пам’яті Олега не найкращі спогади: українці в домашній зустрічі поступилися збірній Румунії – 0:2. Проте вже за два роки він разом із партнерами по збірній під орудою Олега Блохіна виборов путівку на чемпіонат світу. До прем’єри національної збірної України на світовому форумі залишилося менше як два тижні. І саме з теми про мундіаль-2006 розпочалася розмова кореспондента “Поступу” з Олегом Гусєвим.
– Олегу, що для Вас особисто означає виходити на футбольне поле і захищати синьо-жовті кольори українського прапора?
– Я виріс у цій країні, і цим усе сказано. Щоправда, колишній Радянський Союз я нібито й застав, але особливо не пам’ятаю. Адже коли СРСР розпався, мені було лише вісім років. Так що значно більшу частину свого життя я прожив у незалежній Україні. Відверто кажучи, навіть не знаю, як правильно словами висловити свої почуття та переживання щодо неї. Дух патріотизму в мені розвинутий дуже сильно, а коли перед матчами за збірну виконують національний гімн, то аж мурашки бігають по тілу. Особливо сильно це відчув, коли ми грали у Львові: на стадіоні “Україна” місцеві вболівальники створили особливу атмосферу. Напевно, невипадково в цьому місті збірна завжди перемагає.
– А про що думає футболіст Олег Гусєв, коли одержує виклик до головної команди країни?
– Як і всі футболісти, я вважаю за честь одержати запрошення до табору збірної своєї країни. Думаю, що тут я нічим не відрізняюся від інших гравців. Скажу чесно: відтоді, як влітку 2003 року я вперше зіграв за національну збірну, завжди сподіваюся почути своє прізвище в списку гравців, яких викликають до головної команди країни. Адже це підтвердження того, що ти є одним із найкращих футболістів країни і що виконана робота не залишилася непоміченою. Також виклик у збірну стимулює ще краще і більше працювати і ти намагаєшся потрапити в основний склад.
– А що саме для Вас є основним мотивом у футбольній кар’єрі? Які цінності сповідує на полі Олег Гусєв?
– Наразі я граю у футбол винятково заради того, аби одержувати задоволення від самого процесу гри. Я дуже люблю грати у футбол. Можливо, з часом, ближче до завершення кар’єри, потрібно буде подумати і про майбутнє своїх дітей. Напевно, тоді й почну більше думати про гроші. Але нині я просто граю у футбол і насолоджуюся цим.
– Як Ви оцінюєте перспективи нашої збірної на чемпіонаті світу в Німеччині? Дайте свою оцінку суперникам по груповому турніру.
– По-моєму, її вже давно дали журналісти та фахівці. А нам, футболістам, не можна нікого із суперників зараховувати до сильних чи слабких. За це можна бути покараним вже безпосередньо на футбольному полі. Адже якщо виходити на матч з упевненістю, що цього суперника обов’язково обіграєш, то можна і програти. Скільки себе пам’ятаю, кожен тренер завжди намагається налаштувати свою команду на максимальну самовіддачу в зустрічі з будь-яким опонентом. Стосовно ж чемпіонату світу, мабуть, не буду оригінальним, якщо скажу, що ми віддамо всі сили, аби принаймні вийти з групи, а далі вже буде видно. Головне добре підготуватися до кожного з матчів і в кожному з них намагатися стовідсотково виконати установку тренера. Так, як ми це робили у відбірному циклі. Там нас також спочатку ніхто не вважав фаворитом. Але ми зуміли витиснути практично максимум з кожного поєдинку, і саме це дозволило нам подарувати справжнє свято всім українським шанувальникам футболу.
– І саме після того, як українська збірна здобула путівку до Німеччини, в ЗМІ з’явилася інформація, що хавбеком Олегом Гусєвим цікавиться італійський “Мілан”? Щоправда, жодної офіційної інформації з цього приводу так і не було, але все ж, що Ви можете сказати про це?
– Знаєте, якщо хтось десь щось і говорить, то це ще нічого не означає. Ось коли з того чи іншого питання є офіційна інформація, то лише тоді можна про щось говорити. А таких чуток я не сприймаю, вони не мають для мене жодного значення. Цілком імовірно, що хтось у такий спосіб вирішив запустити “качку”, щоб влаштувати невеличку сенсацію або привернути до себе увагу вболівальників.
– Однак керівництво ФК “Динамо” (Київ) в особі його президента Ігоря Суркіса на цю “липу” відреагувало.
– Наскільки я пригадую, наш президент у ЗМІ лише зазначив, що це тільки чутки. Проте про всяк випадок додав, що Олег Гусєв “не продається”.
– Поговорімо про справи “Динамо” в сезоні, який завершився. Як Ви особисто оцінюєте виступ команди в ньому?
– А що тут говорити. Розпочали ми його з провалу у кваліфікації до Ліги чемпіонів. Про ті матчі зі швейцарським “Туном” навіть не хочеться згадувати. Сподіваюся, що щось схоже в майбутньому з нашою командою не повториться ніколи. А завершили ми сезон програшем донецькому “Шахтарю” в золотому матчі за титул чемпіона країни. Хоча мали чудові шанси виграти національне “золото” достроково, адже був момент, коли в турнірній таблиці ми випереджали донеччан на п’ять пунктів. Добре, що хоч виграли Кубок України. Так що стосовно оцінки виступу “Динамо” в минулому сезоні сказати можна одне: занести його собі в актив команда не може.
– У складі “Динамо” Ви з’явилися три роки тому ще зовсім молодим гравцем, якому ледь виповнилося 20 років. Нині – Ви один із ключових гравців як “Динамо”, так і національної збірної України. А самі Ви відчуваєте, що виросли і змужніли і як гравець, і як особистість?
– Якщо говорити про себе як про особистість, то в команді, принаймні мені так здається, мене почали більше поважати. А в ігровому плані передусім зазначу, що став значно досвідченішим, адже довелося зіграти вже не один матч і в єврокубках, і за збірну. Зрозуміло, що різниця між рівнем моєї майстерності як футболіста до мого переходу в “Динамо” і нині доволі суттєва. Тоді я прийшов у динамівську команду молодим і нікому не відомим гравцем, у якого ще був непочатий край роботи. Зрозуміло, що є над чим працювати Олегові Гусєву й сьогодні. Адже меж удосконаленню, як відомо, немає. Однак тепер на полі я почуваюся значно впевненіше, ніж років два-три тому.
– А чи не було у Вас якихось серйозних проблем, коли перейшли в “Динамо”?
– Жодних. Я сам був здивований, як легко адаптувався в динамівському колективі. Дуже швидко знайшов спільну мову з усіма хлопцями як на полі, так і за його межами. Хоча спочатку дещо побоювався навантажень. Адже про те, скільки сил залишають футболісти “Динамо” на тренуваннях, складають леґенди. Справді, працювати і терпіти доводиться багато, але жити можна. Я боявся, що буде важче. Одно слово, моя адаптація в “Динамо” пройшла швидко і без проблем.
– А як налаштовує себе Олег Гусєв на той чи інший поєдинок? Чи має для Вас значення, з ким гратиме Ваша команда і в якому саме турнірі вона бере участь?
– Вважаю, що до кожного поєдинку, незважаючи на силу та клас суперника, необхідно готуватися однаково серйозно. Бо в іншому разі результат може бути негативним. Тому не можу сказати, що якось по-особливому налаштовуюся на той чи інший матч. Просто намагаюся чітко виконати вказівки тренера. А там, як уже вийде.
– Ви ще доволі молодий футболіст, але вже мали чимало травм. Ваші травми – це наслідок грубої гри суперника чи Ви просто не бережете себе?
– Радше останнє. Більшість моїх травм не є наслідком грубої гри з боку суперника. А якщо хтось і зіграв проти мене не надто коректно, то, як правило, жодних образ на нього не тримаю. Ну хіба що тільки першої миті, а потім усе забувається. Адже футбол – гра дуже азартна, і в ній трапитися може будь-що. Хоча, звичайно, я вважаю, що навмисна грубість недопустима. Бо ми всі є колегами по професійному цеху, а тому повинні поважати один одного як на полі, так і за його межами.
– Олегу, як Ви вважаєте, наскільки важливим у футболі є везіння?
– Думаю, що везіння у футболі, як і загалом у житті, має дуже велике значення. Без нього досягти чогось серйозного просто не можливо. Щоправда, якщо на поле виходять команди різного рівня, то зазвичай везіння слабшому не надто допоможе. Хіба що дозволить програти з більш-менш пристойним рахунком. А от коли сили суперників приблизно рівні, то саме везіння дуже часто виходить на перший план.
– Як Ви думаєте, чи можна футболіста вважати творчою людиною?
– Думаю, що так. Адже якщо взяти, наприклад, акторів, вони виступають для людей. Ми також виходимо на зелене поле і граємо для вболівальників. Щоправда, не завжди наша творчість виходить такою, як того хотілося б нашим фанатам. Але ж футбол – це спорт, і в ньому, на відміну від театру, є конкретне суперництво. Проте кожна команда, так само, як і кожен її гравець окремо, намагається постійно вдосконалювати свою майстерність, аби якомога частіше тішити глядачів.
Источник: “Поступ”