Із яким «багажем» збірна України поїде на Євро-2020? Наші козирі та амбіції

Із яким "багажем" збірна України поїде на Євро-2020? Наші козирі та амбіціїНапевно, аж тепер футболісти та уболівальники збірної України поступово починають приходити до тями після перемоги над чинними чемпіонами Європи. Останні матчі були дуже показовими і дають підстави робити певні висновки про рівень та готовність збірної протистояти найкращим національним командам Європи влітку наступного року. І хоча попереду ще останній відбірковий тур, де підопічні Андрія Шевченка знову зустрінуться із Сербією, цю гру можна вважати ледь не формальністю та спокійно починати пакувати валізи на Євро-2020. Тільки які саме “козирі” прихопить із собою Андрій Миколайович на турнір? Які нові сильні та слабкі сторони виявилися упродовж останніх матчів головної команди України? Які у нас є переваги, що можуть бути успішно застосованими і проти інших збірних, як це було із Португалією? Давайте підіб’ємо короткий підсумок.

 

Андрій Шевченко у післяматчевому інтерв‘ю після перемоги над Португалією виділив те, над чим уже 3 роки працює і надалі продовжує працювати тренерський штаб: тактика та розуміння один одного. Тобто футболістам буквально покроково розтовкмачують кожен тактичний задум наставника, не бояться впроваджувати нові експериментальні схеми та збільшують варіативність і креативність у команді. І, що найголовніше, гравці абсолютно відкриті до експериментів та з ентузіазмом реагують на всі інновації всередині збірної. І це не лише надає їм тактичної гнучкості, але й робить із них справді ЗБІРНУ, а не просто 11 класних окремих гравців. І ми вже переконалися, що згуртованість та командна гра може запросто перемогти індивідуальну майстерність іменитих футболістів із клманди суперника. Можливо, ще зарано порівнювати Шевченка із Гвардіолоюу плані стратегічного бачення, але, здається, він досить успішно вчить наших футболістів ДУМАТИ та БАЧИТИ один одного. І якщо над тактикою та розумінням потрібно постійно працювати, то, на думку Андрія Миколайовича, єдиноборства і “левове серце” футболістів — однозначно наша сильна сторона.

 

Що є “візитною карткою” збірної, особливо коли йдеться про суперника високого класу? Тепер із впевненістю можна сказати, що контратаки. Спокійно грати другим номером, не намагатися встановлювати гегемонію у володінні м‘ячем (на що б пішло багато зайвих сил і лише виснажило б команду) – ось чудова протиотрута для збірних, які також не люблять бути “першою скрипкою” на полі (Португалія була показовим прикладом). Адже якщо хтось добровільно займає другу позицію у грі, то логічно, що іншій команді доведеться автоматично бути першою. А тоді залишається лише ловити суперника на контратаках та діяти швидко. І дуже тішить, що збірна України навчилася досить швидко переходити із оборони в атаку та бачити вільні зони. Адже можна бути результативними і без високого пресингу. Навпаки, його відсутність дозволяє грати більш компактно та концентровано. І тому збірна, не володіючи багато м‘ячем, задавала темп гри, створювала контратаки за допомогою коротких пасів та виходів в один пас, спокійно грала на своїй половині поля, без паніки витримуючи пресинг.

 

Тепер у збірній почали більше уваги приділяти стандартам, розуміючи, що і з них також можна забивати (гол Малиновського у ворота Литви цьому приклад). Точність пасів також зросла.

 

Також видно, наскільки змінилася ментальність футболістів. Тепер Україна не тремтить перед фаворитами, не просідає надто низько на своїй половині поля, граючи лише в оборонний футбол. Нарешті потрохи віднаходиться баланс між лініями оборони та атаки.

 

Україна почала практикувати так званий “маніпулятивний футбол“, що свідчить про наявність класу в команді. Тепер футболісти не просто вичікують “у моря погоди”, чи часом захист іншої команди не зробить якусь фатальну помилку і не подарує нам шанс. Вони самі нав’язують такі умови, щоб суперник помилився, заманюють його у пастку. Наприклад, гол Ярмоленка у ворота Португалії цьому яскравий приклад: Яремчук і Марлос стягнули на себе всю увагу захисників, щоб звільнити Андрія від опіки та дати йому вільний простір для ривка у сторону воріт суперника.

 

А тепер, що ж там по “джокерах” збірної? Безперечно, у кожного гравця є сильні сторони, які можна використати так, щоб гармонійно доповнити загальну картину головної команди країни.

 

Андрій П‘ятов. Перший номер збірної у прекрасній формі. В останньому матчі із чинними чемпіонами Європи він витягував усі можливі м‘ячі із площини воріт. І як би нам не хотілося побачити дебют Андрія Луніна у збірній, видається, що на цьому Євро молодому голкіперу доведеться ще трохи зачекати.

 

Віталій Миколенко. Деколи здається, що “20-річний із 30-річним стажем” – це про нього. По-перше, він чудово взаємодіяв із П‘ятовим, деколи якісно страхуючи ворота, а в інших ситуаціях просто не заважав голкіперу збірної розібратися із загрозою самостійно. Відчувати цю межу та не панікувати – вміння захисника, що приходить із досвідом. Миколенко ж, здається, освоює це екстерном. Крім того, у нього розвинене бачення вільних зон і відчуття моменту, коли і куди віддати пас. Фактично, Ярмоленко має завдячувати Миколенку свій гол у ворота збірної Португалії, адже Віталій встиг побачити, що Геррейру не контролює Ярмоленка і той, будучи вільним від опіки, планує ривок у сторону штрафного майданчика. Також, він не нехтує шансом протягнути на собі м‘яч після перехоплення. Миколенко — один із найжорсткіших гравців збірної. Він не боїться йти в підкати навіть проти самого Роналду (добре, що у молодого покоління футболістів практично відсутнє поняття негласної субординації перед зірками 🙂 ). Чи кращий він зараз за Едуарда Соболя? За показниками надійності і бачення поля – точно так.

 

Тарас Степаненко. Грає дуже агресивно у відборі. При виході один на один може зупинити суперника, навіть якщо той атакує на великій швидкості. Хоча деколи це і призводить до небажаних фолів.

 

Руслан Малиновський. Він не боїться обводити гравців суперника і робить це грамотно. Руслан часто віддає хороші проникаючі паси партнерам, але деколи і сам вирішує холоднокровно прохойти кількох гравців іншої команди. Хоча деколи йому б не завадило зменшити рівень брутальності в єдиноборствах. Видно, що Малиновський у збірній почувається абсолютно комфортно попри поки що незначну ігрову практику в “Аталанті”.

 

Олександр Зінченко. Перші асоціації, які виникають щодо його ролі у збірній, це стабільність, взаємодія і гумор. Зізнаймося, у збірній було би значно нудніше без веселого характеру Сашка, чи не так? :). А якщо серйозно, то практика гри Зінченка в обороні в “Манчестер Сіті” розвинула його навики гри у відборі. Також, він прекрасно взаємодіє із партнерами по команді. Кількість і точність передач Зінченка є одними із найвищих у збірній. У матчі із Португалією він на пару з Малиновським робив чудові проходи із оборони в атаку через центральну зону. Ще, Олександр грамотно працює на збереження рахунку. Наприклад, у матчі із Литвою він разом із Ярмоленком перепасовувався в повітрі, щоб максимально довго притримати м‘яч і втримати результат. Також, в останньому матчі після вилучення Степаненка, коли довелося догравати вдесятьох, Зінченко грамотно грав низом із Малиновським у центрі поля, демонструючи чудову техніку пасу. І це частково дозволило витримати кількісний пресинг з боку португальців.

 

Сергій Кривцов. Виконує багато неявної роботи на полі, висмикуючи м‘яч з-під ніг суперника. Крім того, верхові м’ячі та єдиноборства – це його сильна сторона. Кривцов своєю грою показує, що перебуває на піку форми.

 

Андрій Ярмоленко. Деколи креативність та до певної міри авантюризм Ярмоленка є дуже навіть доречним. Його проходи та значний об’єм якісної роботи на флангах на пару з Яремчуком в останньому матчі продемонстрували, що з формою у Андрія все в порядку (останні ігри за “Вест Гем” також цьому доказ).

 

Роман Яремчук. Він не тільки гарно реалізовує і завершує створені моменти, але і встигає помагати Миколенку у захисті, якісно відпрацьовуючи на оборону. В принципі, антропометричні дані дозволяють Роману бути таким універсальним солдатом у збірній (і тут він має перевагу над Жуніором Мораесом). Яремчуку довелося грати в останньому матчі на невластивій для себе позиції, будучи зміщеним наліво, при тому, що зазвичай він грає в центрі. І впорався Роман із цим завданням чудово, зумівши покласти початок феєричній перемозі збірної.

 

Євген Коноплянка. Коноплянка має достатньо досвіду, щоб бути спокійним із м‘ячем у критичних ситуаціях. Він може багато грати на оборону, заробляти штрафні та аути, де потрібно. Він точно не вибиватиме панічно м‘яч кудись в космос. У Коноплянки буває прокидаються якісь приховані ресурси і друге дихання. Це дуже знадобилося у грі із Португалією, коли потрібно було замінити Марлоса і грати вдесятьох. Євген неодноразово приймав мудрі рішення. Наприклад, пішовши прямісінько на кутовий, заодно потягнувши час задля збереження результату, а не роблячи спроби самотнього прориву із зайвими затратами сил. Саме через такі стратегічні рішення і внутрішню рівновагу він і є цінним для збірної.

 

Марлос. Наш бразильський українець хороший у виході один на один, проте в новій схемі Шевченка на позиції центрального нападника демонстрував багато браку. Відверто не виходило у нього із точністю пасів та відбором, хоча він старався працювати між лініями, стягуючи на себе захисників та відкриваючи вільні зони для Яремчука і Ярмоленка. І навіть, здавалося б, на дуже незручній для себе позиції Марлосу вдалося виконати свою роботу, у певній мірі жертвуючи собою і будучи більше “приманкою” ніж повноцінним нападником.

 

Ось така зараз приблизна картина нашої збірної. Що ж, фундамент закладено і залишається лише працювати та стежити, щоб амбіції значно не випереджали можливостей, а успіх не затьмарював об’єктивний погляд на недоліки, над якими варто попрацювати. Тому бажаємо Андрію Шевченку та його підопічним лише успіхів і щоб кожен матч приносив уболівальникам такі емоції, як остання гра із Португалією!

 

Источник: ПРО ФУТБОЛ

Новости партнеров

Комментарии: